Так званий поет...

Я зАмкнутий в собі, так званий фальшивий поет Навіть на аматора не підхожу Не читаю брехливих газет Просто криві рядки на папері вивожу Не ношу костюми від Дольче Габбана Явно не швейцарський годинник на руці Грошима до краю не забиті кармани І давно не було посмішки на лиці А Ти зовсім інша, на ангела подібна Таких як Ти не було, ніколи більше не бУде Мені Твоя посмішка зАвжди необхідна Моє серце її ніколи не забуде В Твоїх очах відблискують зорі Поруч з Тобою душа тліє від тепла Тихий спокій, ніби відпочинок на морі На тих вулицях, де Ти пройшла З розуму зводить один Твій дотик І в погляді Твоєму ціла купа добра Твоя посмішка, смертельний наркотик І удари не в ритм, з під лівого ребра Моя кімната пам’ятає запах Твоїх парфумів, до тепер Від безвиході рву на собі волосся По моїх венах струм, тисячі Ампер Ти моя мрія, до якої навіть доторкнутись не вдалося